Які традиційні напрями (шляхи) використовують у процесі фізичного виховання?

У процесі фізичного виховання варто виділити такі його традиційні напрями (шляхи):

1. Життєдіяльність у сім'ї. Тут мають бути закладені генетичні основи формування фізичного здоров'я дитини, забезпечені умови для її фізичного розвитку, оволодіння першими санітарно-гігієнічними вміннями та навичками догляду за собою (харчування, сон, догляд за тілом тощо).

2. Перебування в дитячому садку. Педагоги-вихователі допомагають батькам у забезпеченні системи фізичного виховання дітей з урахуванням їх віку і статі, формують початкові елементи фізичної культури дошкільнят.

3. Навчання в загальноосвітніх навчально-виховних закладах. Впродовж 10—11 років школярі охоплені системою занять та інших заходів, які позитивно впливають на зміцнення здоров'я, набувають поглиблених знань у галузі фізичної культури через систему навчальних дисциплін (анатомія і фізіологія людини, валеологія та ін.).

4. Заняття в позашкільних виховних закладах (дитячих спортивно-оздоровчих секціях, клубах тощо). Ці заклади покликані задовольняти спортивні інтереси школярів і проводити цілеспрямовану роботу щодо зміцнення їх здоров'я, розвитку спортивних умінь з урахуванням віку й статі вихованців.

5. Навчання у професійних навчальних закладах. Оскільки розумова праця є переважаючим видом діяльності учнів, студентів, то для підтримання певної гармонії у розвитку особистості потрібні відповідні навантаження на фізичну сферу, що дають заняття з фізичної культури, участь у роботі спортивних секцій.

6. Участь у продуктивній виробничій діяльності. Фізичне виховання тісно пов'язане з трудовою діяльністю, передусім з фізичною працею. Помірні та дозовані навантаження на фізичну сферу сприяють розвитку м'язів, позитивно впливають на підтримання здорового ритму в організмі.